13 Наделала.
«Прохоре! — кає Омелько. — А на шо оце у тебе висе рушниця1, хіба ти умієщ триляти?» — «От таке! — каже Прохір, — атож і не умію? Ластівку кулею2 так і зчешу». — «Еге, а зіб’єш кулею у мене з голови шапку?» — «Зіб’ю». — «Ні, не зіб’єш!» — «Ні, зіб’ю». — «А шо?..» — «Кварту горілки». — «Добре!» Ото і пішли Прохір і Омелько у поле; сів Прохір на пні, а Омелько відміряв3 п’ятнадцять ступенів да й ціле прямісенько в Прохорову кучму4, а Прохір тільки зна натягує шапку, шоб не збив ii Омелько. Трельнув Омелько. Прохір як сніп покотився. «А шо, — кає Омелько сам собі, — не збив, пропала кварта горілки!» А далі як підійшов да побачив, шо Прохір зовсім умер, зняв з його кучму — аж куля наскрізь голову пробила. «Еге, — сказав сам собі, — оце я понизив!»
Ссылки:
1 Ружье.
2 Пулею.
3 Отмерил.
4 Кучма — особенный род крестьянской шапки.
Купив собі мужик нові шкапові чоботи, жінці накупив каблучків1, а дочці сережки. Прийшов празник, ото усі і понадівали своi обновки. Мужик сів на покуття, виставив ногу і човга2, щоб то бачили його чоботи, і кає жінці: «А чому се у нас хата не метена?» Жінка виставила поперед себе руки, розтопирила пальці, щоб то бачили ii каблучки, да й каже: «Чи я ж не казала!» А дочка замотала головою, так що сережки зателипались3, да кає: «Ото лихо, скількі ii разів на день мести?».
Ссылки:
1 Колец, перстней.
2 Колышет, качает.
3 Телипаться — болтаться.
Накинув Грицько коня арканом да й тягне на гору, а кінь тягне під гору; аркан хоть і дуже кріпкий був, да порвавсь, а кінь сторч1 головою покотивсь. Баче Грицько, що кінь перевертнем чеше, да й каже: «Оце бісова скотина, яка сильна! Бач, новий аркан як перегорів!» А Никита і пита у Грицька: «Яка ж скотина, чи та, що перевернулась, чи та, що стоiть?»
Ссылки:
1 Торчмя.
Продав мужик товар да пішов дьогтю купити, да увійшов в таку, бач, лавку, де фиги-миги продають і всякі ласощі1. Ввійшов, поставив мазницю біля чобота да і дивиться. Купець його і пита: «Чого се тобі надобно?» — «Я дивлюсь, — кає мужик, — що тутечки продається?» Купець і розсердився на мужика да й закричав: «Дураки, дураки, дураки!» — «Оце да й розход на них великий, — кає мужик, — оце ти тільки один і зоставсь!»
Ссылки:
1 Лакомства.
«Дивись, тату1, від чого се: інший колосок, як поглянеш, так до землі і припада, а інший як стовбур2 стоiть?» — «Гай, гай! — кає батько, — бачу, що ти ще нерозумний, і того не втелепав, з дуба виріс, а ума, бачу, не виніс! Ото котрий повний, то так до землі і припада, а котрий пустий, то так до гори і дереться». — «От тепер же то я, тату, й догадавсь — від чого се наш писар Іван Гургуня так до гори ніс дере!»
Ссылки:
1 Отец.
2 Обрубок каменный или деревянный.
«Хто там до тебе приiздив учора, — питає пан у свого мужика, — шо ти до мене прибігав за самоваром?» — «Да якійсь пан». — «Да який же, як його прозвище?» — «Оце й забув. Такось як на птаха скидається; є птах такий». — «Сорочинський?» — кає пан. «Ні». — «Гороб’євський?» — «І то ні!» — «Синицький?» — «Да ні. О, шоб його! От на умі вертиться, да не згадаю…1 Вербицький, Вербицький, пане! Насилу згадав». — «Ти же казав, що його прозвище на птаха скидається?» — «Ге! Да шо, хіба птах на вербі і не сидить?»
Ссылки:
1 Не вспомню.
Приходе мужик до пана, ввійшов у горницю да й став, а у пана був попугай, котрий тільки і умів казати: «Дурак мужик!» Мужик стоiть у порога, а попугай усе кає: «Дурак мужик!» А мужик усе йому кланяється, а далі і каже: «Звините, ваше благородіє! Я думав, що ви птиця».
«Чого се ти дома сидиш, — казала жінка мужикові, — чому се ти не поведеш вола в Москву? Там, кажуть, хороші гроші дають за волiв». — «Оле! І то правда, спасибі, що нагадала». Ото і повів мужик вола в Москву продавать, і стріча1 його у Москві москаль і кає: «Здоров, хахол!» — «Будте здорові, москалю!» — «Што, брат, продаешь козла?» — «Якого козла?» — «Што ведешь за рога». — «Да се віл!» — «Што ты, безмозглый хахол, дурачить, што ль, пришол?» — «Да біг з вами, се віл!» — «Да бог с тобою, хахол, это козел, тебя ешшо поколотят, как будешь говорить, што это вол». — «Одчалюйте2, одчалюйте, москалю! Я бачу, що у вас не усі дома». — «Погоди, отчалит хто-нибудь тебя!» Мужик повів вола далі, а москаль перевулками побіг да знову йому навстріч йде. «Здоров, хахол!» — кає москаль. А мужик і не втелепав3, що то той самий москаль, що перше здоровкався, да й кає: «Здорові були!» — «Не продаешь ли козла?» Мужик глядить на москаля да й дума: «Чи вони подуріли, сі москалі, що на вола кажуть козел!» — «Ну, што вылупил глазища? Тебя спрашивают, не продаешь ли козла?» — «Да який се козел, се віл». — «Где вол?» — «Да оце!» — «Вот тебе, проклятый хахол, штоб не дурачил людей!» — і дзвизнув4 москаль мужика по потилиці5 і пішов собі. «Оце лихо!» — дума мужик; уж сам собі, сердега, не віре. «Може, се манія6 яка! Побачу, що буде далі, а то й брошу — цур йому!» Повів вола далі, а москаль — що то за хитрий був! — побіг да надів вже мундер да й знов іде навстріч мужикові, щоб то, бач, зовсім з пантелику збити7. «Эй ты, лоботряс! Што заплатил за козла?» Злякавсь8 бідний мужик: «Оце лихо! — дума сам собі. — Я й казав, що се манія яка, а не віл!» — да уже зрадовавсь, що москаль озвався. «Цур йому, щоб я за собою манію водив!.. Я його продаю», — кає москалю. «А што просишь?» — «Да десять карбованців». — «Што-о! Ах ты, мужицкая твоя харя! Да где же ты слышал, штобы за козла платили по десяти цалковых?» — «Да не серчайте бо, господин служивый! Ви кажіть, що даєте». — «Цалковый». — «Накиньте хоть що-небудь!» Москаль баче, що мужик зовсім здурів, ну торговаться, і виторговав вола за два карбованця.