На другий день кликнув Івана-царевича до себе цар. «Гляди, щоб ти мені до світа насадив такий сад, щоб ні у кого не було такого, і щоб уродилися такі яблуки, що золоте яблуко та срібне яблуко!» Так він прийшов до жінки да й плаче. Вона пита: «Чого ти, Іван-царевич, плачеш?» — «Як же мені не плакать, коли твій батько заказав мені таку роботу, що я й до віку не зроблю!» — «Мовчи, молись богу да лягай спать; до світа усе буде готово». Він ліг, а вона вийшла на двір, махнула платочком — набігли люди да і питають: «Чого тобі, царевно, треба?» Вона приказала, щоб до світа було усе то, що батько ні говорив. Цар вранці устав, дивиться — коли усе пороблено.
От він, дождавшись вечора, кликнув оп’ять зятя да й каже: «Гляди ж, щоб до завтрього зробив мені такий мост, щоб золота палочка да срібна палочка!» От він оп’ять прийшов до жінки, став плакать да й розказав, що йому велів зробить цар. Вона оп’ять каже: «Ничого, молись богу да лягай спать», — да зараз, як тільки він ліг спать, вийшла, як крикне — люди набігли і до світа усе зробили. Цар оп’ять рано встав, побачив, що усе пороблено, призвав на вечір зятя да й каже: «Гляди, щоб ти мені до світа зробив цілий дворець, да такий хороший, що ні у кого луччого нема». Він оп’ять прийшов додому і заплакав да і став говорить жінці, що йому велів цар. Вона положила його спать, а сама вийшла да крикнула — люди збіглись; вона iм приказала, щоб до світа усе було готово, і люди усе то поробили. Тоді цар побачив, що у його зять такий, — що йому ні прикажеш, усе зробить! Більше уже нічого не заставляв його робить і став його пускать гулять по саду.
От він раз пішов у сад да зійшов на могилку4; коли дивиться, а у його батька по двору бігають дітки; він догадався, що то його братики, заплакав да й пішов до жінки. Вона і пита його: «Чого ти плачеш?» — «Як же мені не плакать? У мого батька так весело, усі братики по двору ходять; я іще дивився із тієi могилки, що у саду». Вона йому і каже: «Не плач! Ми утечем до твого батька», — да тричі плюнула у хаті, щоб за ii стала слюна говорить. І пошли вони… На другий день батько ждав-ждав, щоб вони прийшли снідать, а вони не йдуть; пішов сам кликать, став під дверми да-й кличе, а слюна і говорить: «Постойте, зараз прийду!» Він подождав, да оп’ять кличе; слюна оп’ять каже, що прийду. Тоді вже він розсердився і велів двері разломать; коли дивиться, аж нікого немає, то так розсердився, що велів разом верхових послать на всі конці.
А царевич з жінкою далеко вже стали! Тільки вона лягла на землю да й слуха, аж погоня уже близько; от і каже йому: «Будь ти дяк, а я буду церква, да як буде тебе хто питать, чи не бачив ти якого чоловіка і з жінкою, — ти нічого не говор, а усе читай». От верховень прибіг, увійшов у церков, побачив дяка да и каже: «Чи ти не бачив якого чоловіка з жінкою?» А дяк усе читає; він плюнув да й поiхав назад. Тоді вони опять пішли, а одійшовши далеко, царевна опять лягла послухать: чи не iдуть за ними? Чує, що погоня уже близько. Вона каже Івану-царевичу: «Будь же ти пастух, а я буду свинею, і як тебе хто буде питать, чи бачив ти яких людей, — ти кажи тільки: я свиню пасу, а більше нічого не говор». Так і зробили. Верховень приiхав, розпитував, а як не допитався нічого — плюнув да й поiхав назад.
Тоді вони оп’ять пішли, а одійшовши, стали слухать, не iдуть лі за ними? Тільки чують, аж сам цар iде. От вона і каже: «Тепер же будь ти окунь, а я буду річкою». Так і зробили. Батька приiхав, побачив, що вже нічого не можна зробить, розсердився і сказав: «Щоб же ти була річкою три годи!» — да і вернувсь додому.
Тоді вже річка і стала говорить своєму мужу: «Іди ж ти додому, там застанеш у себе багато і сестер і братів, да хоть як вони будуть просить щоб ти iх поціловав — ти не цілуй, а то зараз забудеш мене». Той так і зробив, прийшов додому, да тільки поціловався з батьком і з матір’ю, а більше ні з ким, як його ні просили. Уже проходив і третій год, як раз він і забув заперти тію хату, де ночував; а к йому і вбігла одна сестра да побачила, що він спить, підійшла тихесенько да и поціловала. Так він як проснувся, то вже і не згадав про свою жінку; а через місяць його посватали да й стали весілля5 готовить.
От у суботу, уже як шишки стали бгать6, дівка одна пішла до колодязя по воду, да тільки що нагнулась брать, дивиться — коли там така хороша баришня. Вона вбігла у хату, розказала усім; тіi пішли і собі туда, тільки уж нікого не було, а як вернулись у хату, то та самая була у хаті. «Я, — говорить, — прийшла вам помагать шишки бгать». Зліпила два голуба да й посадила iх на віконце: вони і стали говорить меж собою, аж усі удивилися. Тільки один голуб і говорить другому: «Чи ти забув, як я була церквою, а ти дячком?» — «Забув, забув!» — «Чи ти забув, як я була свинею, а ты пастухом?» — «Забув, забув!» — «Чи ти ж забув, як я була річкою, а ти окунем, і як мене батько закляв, щоб я була три годи річкою, і я тебе просила, щоб ні з ким, ні з браттями, ні з сестрами не ціловався, а то мене позабудеш?» Тоді Іван-царевич усе згадав, пізнав свою жінку, прибіг до неi, став ii ціловать і просить батька свого, щоб iх по-своєму повінчали. І з тих пор много води утекло, а вони усе живуть да хліб жують.