Приiхав царенко з церкви да й каже матері: «Яку я, мамо, гарну панночку бачив у церкві! І спитав ii: відкіль вона? А вона сказала: з-під Кухлева». Сподобалась5 царенкові панночка, поiхав неборак6 шукать Кухлева; iздив цілу неділю; вернувсь в суботу да й каже матері: «Не найшов панночки». А попівна сидить усе під піччю. Прийшла неділя, він встав вранці да й кличе чоловіка: «Дай лишень, — каже, — мені рушник!»7 Попівна вибігла й подала йому рушник, но він ударив ii рушником і прогнав від себе. Оп’ять поiхав він до церкви. Вона випросилась у цариці, наділа плаття таке, як місяць і сонце, пішла до церкви да й стала на правому крилосі. Царенко оп’ять підійшов до неi, питає знову: відкіль вона? «Із-під Рушниківки», — каже попівна. «Поміняємось, серце, кольцями!» — «Не треба, у мене своiх багацько». Тільки задзвонили на «Достойно», вона побігла додому, роздяглась да й сидить під піччю.
Приiхав із церкви царенко да вп’ять і каже матері: «Мамо, яку я гарну панночку бачив!» Поiхав царенко знову шукать Рушниківку, довго iздив, а не найшов нічого, і, вернувшись, розказав об своiй недолі матері; а попівна слухає під піччю да сміється. Прийшла знову неділя, встав царенко вранці да й каже: «Ей, хлопче, подай гребінець!» Попівна вискочила із-під печі і подала гребінець йому; но він гребінцем тільки ударив ii і, сказавши: «Піди геть, свиня!» — оп’ять прогнав під пічку. Як тільки після сього царенко поiхав до церкви, вона оп’ять випросилась у цариці і, надівши плаття таке, як зори, пішла і собі до церкви і стала на правому крилосі. Царенко побачів іi і оп’ять спитав: відкіля вона? «Із-під Гребінцевки», — сказала попівна. «Поміняймось, серце, кольцями!» — «Поміняймось». І вони помінялись. Потім, як задзвонили на «достойно», попівна зараз побігла додому; дивиться, а наймички у цариці вареники роблять; от вона і просить: «Дайте, — каже, — дівчата, і я зліплю вареничок». — «Добре, зліпи, коли єсть охота». Попівна вареник зліпила да і вліпила в його те кольце, що выміняла у царенка.
Вернувсь царенко з церкви, а попівна уже сидить під піччю. «А що, мамо, пора снідать, — каже син цариці, — нехай лишень дівчата дадуть чого поiсти: чи нема вареників, або що? Так за печінки й тягне!» Поставили на стіл макитру, і царенко тільки що взяв на шпичку первий вареник — жирний да смачний, да положив його в рот з голодухи, аж щось об зуби забряжчало; дивиться, а то те кольце, що він оддав попівні. Як закричить він на всю хату: «Хто, — каже, — ліпив вареники? Сейчас мені сюди подавайте!» Наймички перелякались8: «Ми, паничику, — кажуть, — ліпили; далебі9, ми! Тільки один вареничок зліпила попівна, що сидить під піччю». — «Кличте ii сюди! Побачим, — може ви брешете, вражі дочки!» Покликали попівну. Вона зперва наділа найкраще своє плаття, а тогді вже й вийшла — така красавиця, що луччоi нема й на світі; вийшла да й цмок царицю в ручку. Царенко зробився сам не свій од радості; став рядком з попівною, узяв ii за білу рученьку да й каже: «Благословіть нас, мамо; нехай піп нам руки зв’яже — нам на щастя, вам на утіху!» Цариця благословила діток; вони перевінчались да і живуть собі, хліб жують, решетом воду носять, а постолом10 добро возять.
Ссылки:
1 Подождите.
2 Воскресенье
3 Ка, же.
4 Кувшин, рукомойник.
5 Полюбилась, понравилась.
6 Бедняга.
7 Полотенце.
8 Перепугались.
9 Ей-ей (Ред.).
10 Лаптем.
Свиной чехол // Народные русские сказки А. Н. Афанасьева: В 3 т. — М.: Наука, 1984—1985. — (Лит. памятники).
Т. 2. — 1985. — С. 312—316.